среда, 12 января 2011 г.

БеZ смысла


Сегодня на работе попался опрос о клонировании людей. Как не странно – но все люди однозначно отвечали что против, но мыслить как все – это ведь не наши методы. Что бы как-то отличиться «умом и сообразительностью» пришлось ляпнуть – что как было бы удобно – одна Оля ходит на работу, вторая – дома Морриса воспитывает, еще одна Оля – занимается йогой и ездит на курорты, а четверная вообще ничего не делает и получает от этого удовольствие…..
Но как не странно – жизнь одна, и сколько бы тебя раз не клонировали, ты все равно остаешься наедине с собой и все функции приходиться соединять в себе самой. А как? У многих это получилось успешно? Или мы все как овощи? Живем, как привыкли – что бы меньше напрягаться? И тут я прихожу к неутешительному выводу – да! Так оно и есть! Ведь значительно проще проснуться, пойти по обычным делам, обычным маршрутом, делать привычные мелкие делишки – только так потихоньку, что бы никто больше заданий не навалял. И конечно святое безделье – о, для этого у нас просто вагон времени. Хотя нет, еще надо поесть, ванна, телек, посидеть в сети, поиграть в какую то ерунду, и потрепаться по телефону. Выходит и на безделье нет времени? Сомнительное удовольствие, а не жизнь…. Проблески, конечно появляются, встречи с семьей, друзьями, какие-то порывы наконец-то сделать то, что давно сам себе обещал. Но после этого, совесть снова вроде как чиста, и можно снова возвращаться в свое серое колесо обыденности, как у хомяка в клетке.
Жмурное настроение накатывает все больше. И даже вскидывать руки в небу с возгласами – «Да вокруг столько интересного!» я не стану, потому что толку нет… это минутный порыв, и уже через пол часа я сама пойму, что ни времени ни денег на все это «непознанное» у меня не хватит. Значит надо принимать эту дисгармонию как данность? Мое дерьмо – мне в нем и копошиться? И снова этот неутешительный вывод – да! У каждого оно свое. Тогда, наверное, надо сделать так – что бы мне это хотя бы нравилось…. Как? Сама еще не знаю. Но записаться во все секции, ложится спать до 00-00, написать огромный виш-лист я постараюсь уже сегодня…. А там, глядишь, я привыкну к этому, и буду крутить уже немного обновленное колесо обыденности, до следующего щелчка по носу…потому что это никогда не закончиться – сознание иногда просыпается…

9 комментариев:

  1. Ага.. согласна.. свой виш-лист на этот год я уже неделю пытаюсь написать и как всегда все упирается в отсутствии тех свободных 10 минуток! Или это мне так только кажется?! Надо подумать..

    ОтветитьУдалить
  2. оуу, небезпечно задумуватися над такими речами, але не значить що не треба... я до того, що іноді заздрю недалеким людям які собі живуть і горя не знають, о блаженні наївність і тупість. вівцею в стаді не приємно бути лише тоді коли ти розумієш що ти лише вівця в стаді... це розуміння то перший крок, наступний це осягнення того що ти прожигаєш життя і усвідомлення що нічерта не робиш заради здійснення своїх мрій і того скільки нагод ти ВЖЕ втратив... багато хто застрягаю на цьому етапі уходить в депресію і так і живе по його думці життям ображенний... не втомлюсь повторювати те, що життя нам нічого не винне, ми самі архітектори і інженери своєї долі. Ті кому під силу, роблять наступний крок, в кожного він свій, але в основному це від думок до дій. Маю на увазі, наприклад, не писати список бажань які ти наприклад хочеш здійснити в цьому році, а просто брати і робити... захотів велосипед, пішов купив, захотів познайомитися з хлопцем\дівчиною, підійшов і сів поряд без роздумів... нема водійськіх прав, ага треба збирати гроші, бац витяг з кишені половину того що там є і відклав на права і так кожен день... як на мене список бажань лише обмежуватиме нас, наприклад написав пункт №9 поїхати в нову зеландію...але ще хараз неможеш... і бац є можливість поїхати в індію от прям вже, а поїдеш то не назбираєш грошей і не попадеш в нову зеландію.. грубий приклад але всеж... я раніше чіплявся за кожну можливість, запропонували займатися боксом, я пішов побув трохи поняв - не моє, запропонували гасати на ровері, купив собі більш менш ровер, трамліни, падіння, кайф,.. поїздив і поняв - не моє... нарешті я знайшов себе в музиці, 5 років я горя не знав і був щасливий як слон.. зараз все пішло на спад і час знову шукати себе а так як є вільний час і здійснювати мрії... головне не боятися пробувати і того що "аааеей в мене нічьо не вийде"...звісно не вийде, але з якогось разу то й вийде... ловіть моменти! користуйтесь можливостями і створюйте власні! не завтра і не з понеділка, а вже! еволюція буття то діло рук не природи а лише наших!
    ПіСі:)..ти вже Олю вибач що ото понаписував тут купу всякої чіпухі, многа тєкста а толку мало вклав))) я просто прийшов трохи пяний додом (сором мені) і накинувся на твій пост як кіт на валерянку%).. пробач дурня)

    ОтветитьУдалить
  3. Этот комментарий был удален автором.

    ОтветитьУдалить
  4. Этот комментарий был удален автором.

    ОтветитьУдалить
  5. ще й з повідомленями натупив... тфу блін не люблю себе такого))

    ОтветитьУдалить
  6. Підсумок попереднього коменту - жити треба сьогоднішнім днем! Ги))

    ОтветитьУдалить
  7. Тарас спасибо за коммент! Ты прав, мы по сути говорим про одно и тоже, но разными словами и путями - ищем тоже самое!

    ОтветитьУдалить
  8. А я сделала доску желаний еще перед новым годом, один пунктик уже даже сбылся.
    Да о таком задумываться опасно, потому что блин реально нехватает денег что бы украшать жизнь поездками например.
    Но имеем то что имеем, и нужно центить хоть это:)

    ОтветитьУдалить